«Щоразу, коли ми дозволяємо собі зануритися в радість, ми зміцнюємо стійкість і культивуємо надію»

«Щоразу, коли ми дозволяємо собі зануритися в радість, ми зміцнюємо стійкість і культивуємо надію»

Фото: Carl Plesner

«Щоразу, коли ми дозволяємо собі зануритися в радість, ми зміцнюємо стійкість і культивуємо надію» (Брене Браун)

Про радість як про важку емоцію — і про ресурс, який вона дає.

Члени моєї родини були переконані, що на питання «Як справи?» слід відповідати «Вашими молитвами» або «Все добре». Якщо трапилося щось погане, не розказувати — раптом співрозмовнику якраз того й треба. Якщо трапилося щось хороше, не розказувати — раптом позаздрять.
Тож на питання «Як справи?» правильна відповідь — «Нормально». Ще можна поскаржитися на те, чим незадоволені всі.

Радіти небезпечно — раптом радієш передчасно? Що, як ти не все знаєш, а як дізнаєшся, виявиться, що й радіти нічому?

Багато не смійся, а то багато плакати будеш.
І ось так радість і вдячність перетворюються в «Нормально» та «Як у всіх».

Я багато чула про прийняття. Про те, щоб повністю проживати «важкі» почуття. Ну, там, страх, гнів, сором.

Виявляється, ще можна практикувати прийняття і вираження радості. І подяки. І тут мені є, куди рости.

Моя опора і натхнення в цьому — тексти Брене Браун.

»… Витративши кілька років на дослідження, що значить відчувати радість, я можу стверджувати, що радість — це, напевно, найважча емоція. Чому? Тому що, коли ми втрачаємо здатність або готовність до вразливості, радість стає тим, що ми переживаємо разом з передчуттям лиха.

… Чоловік 60 років розповів: «Раніше я вважав, що найкращий спосіб жити — це чекати гіршого. Адже якщо воно відбудеться, ви вже будете морально готові, а якщо не відбудеться — приємно здивовані. Потім я потрапив в автомобільну аварію, і моя дружина загинула. Само собою, що моє очікування гіршого ніяк не підготувало мене до таких подій. І що ще гірше, я й досі шкодую про всі ті прекрасні миті, які були у нас, а я не насолодився ними повною мірою. Тепер у мене лишився один обов’язок — насолоджуватися кожною миттю. Мені так хочеться, щоб моя дружина була поруч зі мною: адже тепер я знаю, як це робити.

… Ми боїмося, що почуття радості не буде довгим, або що нам його буде недостатньо, або що перехід до розчарування виявиться занадто важким. Ми засвоїли, що радість готує нас в кращому випадку до розчарування, а в гіршому — до катастрофи. І ми постійно боремося з почуттям власної гідності. Чи ми, з усіма нашими недоліками й недосконалостями, заслуговуємо на радість? А як щодо дітей, що страждають від голоду, і розорених війною країн? Та й взагалі: хто ми такі, щоб радіти?

… Найбільшим подарунком для мене стали ці три уроки про радість і світло. Я засвоїла їх завдяки людям, які провели чимало часу в горі і темряві.

1. Радість приходить до нас несподівано. Ми ризикуємо втратити радість, коли занадто зайняті гонитвою за чимось винятковим. Культура недостатності намагається вселити нам, що звичайного життя замало, потрібно шукати щось особливе. Однак у розмові з людьми, які пережили великі втрати, розумієш, що, як би ви не гналися за особливими емоціями, радість все одно не буває постійною. Всі без винятку учасники, які говорили зі мною про свої втрати і про те, чого їм не вистачає найбільше, розповідали про найпростіші моменти. «Якби я могла спуститися вниз і побачити, як мій чоловік сидить за столом і критикує газетну статтю на чому світ стоїть…». «Якби я могла почути сміх свого сина на задньому дворі…» «Моя мама постійно надсилала мені якусь абракадабру в смсках — вона ніколи не вміла їх писати. Я б зараз все віддала, щоб отримати одну з них».

2. Будьте вдячні за те, що у вас є. Коли я питала людей, які пережили трагедію, як можна розвивати і виявляти більше співчуття до людей, що страждають, відповідь була завжди однакова: не ухиляйтесь від радості вашої дитини через те, що я втратила свою. Не сприймайте все, що у вас є, як належне — цінуйте це. Не вибачайтеся за те, що маєте. Будьте вдячні за це, і діліться своєю вдячністю з іншими. Ваші батьки здорові? Радійте цьому. Дайте їм знати, як багато вони значать для вас. Коли ви цінуєте те, що маєте, ви цінуєте те, що я втратила».

3. Не втрачайте радість. Ми не можемо підготуватися до трагедій і втрат. Коли ми перетворюємо кожну можливість відчути радість в тест-драйв відчаю, наша стійкість знижується. Так, радіти — це незручно. Так, це страшно. Так, це вразливо. Але щоразу, коли ми дозволяємо собі зануритися в радість і цілковито прожити ці моменти, ми зміцнюємо стійкість і культивуємо надію. Радість стає частиною нас, і, коли відбувається, щось погане — а воно трапляється, — ми виявляємося сильнішими».

Брене Браун — «Daring Greatly» (в російському перекладі — «Великие дерзания»).