Досвід участі в інтенсивному тренінгу для професіоналів Школи “Інженери Порозуміння”

Для участі у навчанні інтенсивного тренінгового курсу для професіоналів команда ГО «Простір Гідності» доклала чимало зусиль в питанні організації тренінгів, залученні тренерів та прозорому відборі учасників.

Задля долучення до групи професіоналів із державного сектору команда отримувала дозволи від відповідних міністерств та державних установ, залучалась підтримкою керівництва.

Про свій особистий досвід участі у проекті поділилась учасниця інтенсивного тренінгового курсу, Начальник відділу сімейної політики служби у справах дітей та сім’ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Олена Гонтаренко

Як ви дізнались про Школу «Інженери Порозуміння» та яким був Ваш досвід подачі заявки на участь у «Професійному Треці»?

Як то кажуть, випадковості вони не випадкові. Марина Кравченко, яку я знаю дуже давно, і наші погляди на життя та роботу співпадають, вона якось працювала у нас спеціалістом, одна з перших випускниць ІП, вислала мені анкету. Я заповнила анкету і надіслала. І коли прийшло запрошення, я була дуже здивована, не одразу повірила, у мене промайнула думка «нічого собі!»

Мені було цікаво, адже я чула про тренінги Карла Плеснера, його підхід до роботи.

Я не знала ані організацію ПГ, але насилля та робота з торгівлею людьми входить у мою професійну діяльність, реалізація всіх заходів сімейної політики, то ж я свідомо йшла на цей тренінг. Потім, через завантаженість на роботі я не одразу потрапила в групу, де навчалися державні працівники. Натомість, я долучилась до групи зі спеціалістами із громадського сектору і це стало ще однією не випадковою випадковістю. Зараз я думаю, що саме так і мало статися, адже я побувала у обох групах, познайомилась з усіма учасниками.

Яким було ставлення та підтримка Вашого керівництва стосовно участі у проекті? Чи складно було поєднувати роботу та навчання, адже програма вимагала часткову зайнятість?

Ситуація зараз, дійсно, доволі складна, і вирватись із роботи на навчання часом складно, але моє керівництво, з яким мені неабияк пощастило, мене підтримує у зусиллях і починаннях, чує мої прохання і допомагає у саморозвитку, що дуже важливо. Я підійшла до керівництва і, не зважаючи на той факт, що навчання проходить п’ять місяців підряд, і тривалість кожного блоку — 4 дні (один з яких — мій особистий вихідний), мій керівник, який має досвід роботи в Міністерстві соціальної політики, Міністерстві у справах сімї і молоді, погодився. Загалом я дуже вдячна організаторам і заступнику Міністра соціальної політики Наталі Федорович за те, що мою кандидатуру підтримали та затвердили. Я вдячна за те, що мала можливість долучитись до простору, спільно-створеного спільнотою в Просторі Гідності.

Якою була ваша мотивація для навчання у Школі «Інженери Порозуміння»? Чи були у Вас очікування щодо програми?

Я розуміла, що тут я отримаю додаткові знання, та більше, навіть реалізуючи ті знання, що я мала до того, я розуміла, що ННС працює. Дізнавшись, що тут буде Карл Плеснер, я відчула додатковий прилив натхнення. Колись я відвідала один із перших тренінгів Карла, це був 2014–2015 рік, під час подій Майдану, коли Міністерство соціальної політики влаштовувало тренінги для своїх співробітників. Карл був у групі тренерів. Карл — це людина, яка пройшла майдан, людина, для якої ННС — це спосіб життя, спосіб мислення, ННС — це його переконання, стиль життя.

Що цінного ви винесли за період навчання у проекті? Яким чином ви плануєте використати ННС у вашій професійній діяльності?

Коли ти використовуєш ННС-техніки, ти виходиш на якийсь надрівень, який не створює дисонансу, не йде в протиріччя з його основною роботою, його функціоналом, але він допомагає побудувати бодай крихкий місточок між людьми. Принаймні, в такій ситуації людина хоче спробувати зробити трішки більше, а ніж вона робить, людина мотивується зробити дещо більше. І той діалог, що отримується, допомагає вирішувати ті питання, нагальні питання чути і слухати одне одного.

Той досвід і ті методи та методики, які я отримую тут, вони дієво нашаровуються на ті знання і навички і досвід, який у мене є і вони справді працюють. Більше того, спілкуючись з різними структурами, особливо з державними структурами, то громадські організації, вони більш гнучкі, мають більш можливостей діяти не за вказівками, тоді як державний сектор все ж більш статичний. І в цьому велика перевага. Звісно, в певних ситуаціях можна вчинити більше тиску, використати важелі впливу, але це деструктивний шлях для вирішення будь-якого питання. Тиск з позиції сили не працює, як от, наприклад тиск з позиції керівництва. Коли ти розумієш, усвідомлюєш, що, як приклад, поруч з тобою не просто особа на керівній посаді, а людина, яка теж має свої потреби, і в якої є свої посадові інструкції, яким вона має чітко слідувати, той функціонал, який він/вона має виконувати. У Міністерстві ми працюємо не лише з державними структурами, але і з громадським сектором в тому числі, - адже державна структура не може без громадського сегменту бачити та помічати чимало моментів, які відбуваються в Україні, побачити цілісну картинку.

Людям набагато легше звернутися до активістів, громадських організацій з різними власними проблемами, щоб лобіювати питання, які вважають для себе «наболілими» чи важкими. Це дуже важливо, і саме тому доводиться працювати з різними структурами.

Вчора ми, наприклад, мали розмову з керівником силовиків. Люди чують, спілкування, це те, чого нам, як людям не вистачає. Ми не кажемо, тобто не розділяємо людей на посадовців- не посадовців, вибудовування правильного діалогу та проговорювання певних моментів, своїх потреб, ще чогось. Це речі, яких бракує всім: дітям, підліткам, дорослим. Про це треба говорити. Людям варто говорити одне з одним.