Слідуючи процесу Ненасильницького спілкування, не варто прив’язуватися до його форми

Слідуючи процесу Ненасильницького спілкування, не варто прив’язуватися до його форми

Звісно, є почуття і потреби, які є таким собі ядром ННС.

Але що таке почуття? Чи хтось із нас знає, що таке почуття? Чи маємо ми для цього назву? Власне, ми не можемо назвати почуття. Ми можемо відчути почуття, але як його назвати, ми не знаємо. Ми просто присвоюємо йому якесь слово, яке може насправді не бути тим, що ми відчуваємо. То щойно ви даєте назву тому, що відчуваєте, воно може змінитись в інше почуття. І так само відбувається з потребами.

Зрозуміти, що таке почуття, уже досить важко, а зрозуміти потребу іще важче. Ми вважаємо, що знаємо потреби. Ми думаємо про той список потреб, який у нас є. Але то не потреби. То просто назви. Назви, які намагаються якось описати, вказати той напрям, де можуть бути потреби.

Бо потреби набагато ближчі до нас, і дуже живі. Як і почуття, потреби весь час рухаються. І ми не можемо їх назвати.

Ось чому до цієї форми (ННС як проговорення почуттів і потреб — прим.) треба ставитись дуже обережно, тобто — не варто прив’язуватись до неї.

~ Уривок з нотаток Дарини Вононіної із зустрічі з о. Кристліном Раджендрамом, Будинок Інженерів Порозуміння; травень 2019 р.


Cвітлини Дмитра Колосова