Яблуко, яке скуштували Адам і Єва в Едемському саду відкрило їм здатність судити...
Передмова до українського видання книги «Ненасильницьке спілкування: мова життя» Д-ра Маршалла Розенберґа
Карла Фредеріка Плеснера, співзасновника Українського центру Ненасильницького спілкування і примирення «Простір Гідності» і Школи Інженерів Порозуміння в Україні, сертифікованого тренера з Ненасильницького спілкування, сертифікованого кризового переговорника, фахівця-практика з відновлення суспільних зв’язків після деструктивних конфліктів (Данія-Україна).Уявіть собі таку ситуацію: ви збираєтеся розпочати розмову з дорогою вам людиною на важливу для вас тему, але ця людина виявляється дуже напруженою й стурбованою. Як ви вчините в такій ситуації? Відмовитеся від чогось важливого для вас і перенесете розмову, чи все ж висловитеся й скажете свою правду, ризикуючи викликати спалах негативних емоцій, біль, образу, а може навіть відчуження, ворожість та врешті сумне розірвання взаємин? Чи хотіли би ви вміти провести цю бесіду так, щоб вона перетворилася на досвід, який дійсно збагачує життя, і не лише для вас, а й для вашого співрозмовника?
Ця ситуація дуже гарно відображає мої бажання в 2005 році, коли я вперше прочитав цю книгу. Тоді у моєму житті було чимало таких напружених і виснажливих розмов, що закінчувалися гнівом і сварками та часто призводили до погіршення стосунків, а інколи і до їхнього розриву. Я відчайдушно шукав кращий шлях жити життя щасливо. Шлях, який би міг заспокоїти печаль, відчай і гнів, що вирували в мені. Шлях, який би зміг вгамувати такий тип взаємин, який — я інтуїтивно знав — ми, люди, а також і я, народжені реалізувати у своєму житті. Глибоко в серці мені бракувало бути любленим, поцінованим, хотілося, щоб мені довіряли, мене розуміли, про мене турбувалися, і я помалу втрачав себе через неспроможність створювати життя із такими якостями — для себе і для інших також.
Я уявляю вас у цю мить із цією книгою в руках — які мрії, які бажання переповнюють ваше серце? Які печалі обтяжують вашу ходу й морять голодом ту танцюючу люблячу веселість, з якою ви прийшли у світ при народженні? У цій книзі Маршалл показує більш практичний і прикладний шлях назад у Рай.
Яблуко, яке скуштували Адам і Єва в Едемському саду, як це мені бачиться, відкрило їм здатність судити, що правильно, а що неправильно. Коли ми, люди, застосовуємо у своїх взаєминах зі світом здатність судити, ми неминуче спонукаємо розбіжності, що призводять до ворожнечі й конфліктів, до розділення між людьми, і заважають жити у мирному взаємному співпереживанні одне з одним. Саме ця здатність і витіснила нас із Раю. Я не є релігійною людиною взагалі, моя духовність бачить християнство через приклад життя Ісуса Христа, що показує людям шлях повернення у втрачений Рай.
Рай — це дуже реальне місце, до якого ми завжди маємо доступ. Це місце, звільнене від суджень про «правильне» і «неправильне», від тягарів провини, сорому і звинувачень. Наш шлях до Раю проходить через «переклад» усіх наших суджень, провини, звинувачень і сорому — мовою Життя, як це запропонував і показав нам Маршалл Розенберґ.
Рай є місцем, де люди охоплені такою турботою і любов’ю, що це стає природнім і неминучим, коли ми налагоджуємо одне з одним зв’язок співпереживання у своїй повній звільненій людяності. Ісус є живим прикладом саме такої дії — безумовного і беззастережного відкриття свого серця, огортання всіх, навіть найзасудженіших, співпереживанням і любов’ю, ділячись із ними своїм багатством людяності.
У цьому процесі любов розчиняє ненависть, тому що любов — це те, чого ми прагнемо в основі своєї сутності: у глибині серця всі ми радше прагнемо, щоб нас любили, ніж ненавиділи, і всі ми радше прагнемо любити, ніж ненавидіти.
Я говорю це з досвіду. Від часу моєї зустрічі з Маршаллом у 2007 році я працював із сотнями людей, які завдавали фізичної шкоди іншим, травмували, а інколи й убивали. Усі ці люди, за дуже невеликим винятком, підтвердили своє прагнення любові та вказали
на її втрату, пояснюючи, чому вони загубилися у мороці мстивого насильства. Вони підтвердили те, що сказав Маршалл: насильство у словах і в діях виникає, коли люди судять інших, вірячи, що ті відповідальні за їхні страждання, і коли вірять, що помста полегшить їхній біль.
На своєму шляху допомоги в примиренні людям, які потерпають від насильницьких конфліктів, я ставав свідком, як Маршаллівська мова життя здатна зцілювати рани ненависті й розбрату, запобігати помсті та надихати на прощення через людське співпереживання.
Нам, людям, не просто дається навчання. І коли ми зазнаємо болю, нам так легко почати звинувачувати й засуджувати тих, кого вважаємо за це відповідальними, а відтак ми вражаємо і завдаємо шкоди іншим через жагу помсти.
Нас вчили, що важливо бути добрими одне до одного і любити свого ближнього як самого себе. Проте багатьом із нас ніколи не пояснювали, як саме це робити.
У цій своїй книзі Маршалл пропонує нам Ненасильницьке спілкування як практичний і прикладний спосіб перекласти мову суджень, осуду, звинувачень і помсти мовою співпереживання, сповненою автентичності й зацікавленості, яка по-справжньому розкриває глибину нашого турботливого серця до іншого. Роблячи це, ми з більшою ймовірністю зустрінемося одне з одним в енергетичному просторі співпереживання і взаєморозуміння. Там будь-які акти насильства просто втрачають сенс, а взаємна дбайлива співпраця задля кращого життя стає неминучою.
Я щиро вірю, що коли ви вчетверте перечитуватимете цю книгу, ви почерпнете для себе не менше цінного, ніж тоді, коли вперше тримали її в руках.
Тож почніть цю подорож!
Переклад тексту Олени Ганцяк-Каськів для книги «Ненасильницьке спілкування: мова життя» / М. Б. Розенберґ; пер. з англ. О. І. Олійник. — Харків : Вид-во «Ранок», 2020.